Происхождение Украины - это Древняя Русь

Если непонятен украинский язык,
воспользуйтесь переводчиком.

 Вопреки нацистскому вою соседей о том, что Украины никогда не существовало, древние рукописи подтверждают упоминание этого названия еще со времен Древней Руси. И она, эта Русь была Киевской, другой никогда не было. А Киев- колыбель городов руских (в том числе и российских).

Если возьмем и сравним русский современный язык со славянскими, также увидим разные корни.

Вспомним, что России никогда не было в древнем мире. ее впервые наименовал с ошибкой (две буквы "с"), наверное не совсем трезвый или не очень грамотный царь Петр Первый, посягнув и пытаясь присвоить татаро-монгольскому новообразованию Московия - историю Руси-Украины.

Россия - безродное и не имеющее собственной истории нелепое государственное образование скопища разных азиатских народов, но только славяне в ней не живут.

У 1187 Р У ІПАТІЇВСЬКОМУ ЛІТОПИСІ ВПЕРШЕ З'ЯВИЛОСЬ СЛОВО "УКРАЇНА"

Колись територія від "Сяну до Дону" звалася Київською Руссю. Однак Вже у 1187 р у Іпатіївському Літописі вперше з'явилось слово "Україна".

Сьогодні навколо України точиться чимало розмов. Обговорюють вже не тільки політичну чи економічну ситуацію, а й країну загалом. І не дарма. Неодноразово ми розповідали вам про відомих людей українського походження, про українську культуру та мистецтво, про традиції та звичаї. Однак так і не згадували, звідки ж походить сама назва.

То звідки взялась назва «Україна»?

Колись територія від «Сяну до Дону» звалась Київською Руссю. Однак вже у 1187 році у Іпатіївському літописі вперше з’явилось слово «Україна». Рядки "...и плакашася по нем всі переяславци... бе бо князь добр и крепок на рати... и о нем же Украина много постона..." були пов’язані зі смертю Володимира Глібовича, переяславського князя. Це сталось під час походу на половців, а даний уривок означає «за ним же Україна багато потужила».

Цей же літопис містить розповідь про князя Ростислава Берладника, який завітав до «України Галицької». А у Галицько-Волинському літописі містяться рядки про князя Данила Галицького, котрий «забрав Берестій, і Угровськ, і Верещин, і Столп'є, і Комов, і всю Україну».

Історики відшукали у літописах підказки, як можна трактувати назву «Україна». Наприклад, Олександр Палій притримується думки, що це був синонім слів «князівство» або «земля».  Іван Огієнко стверджував, що так називали «граничну Переяславську землю». Але є імовірність, що так охрестили всі інші землі київські. Канадський історик українського походження Орест Субтельний, вважав, що слово «Україна», яке вперше з’явилось 1187 року, означає географічно «Київське порубіжжя». А Віталій Скляренко каже, що буква «у» в багатьох мовах, зокрема в українській, означає не «біля», а «в середині», тому не доцільно трактувати «Україну», як граничну територію чи окраїну. 

Багато українських дослідників дотримуються твердження, що слово «Україна» складається з двох частин: «країна» і «у», що означає «рідний». Тобто, назва фактично стає антонімом «чужини». 

Назва «Україна» стала більш популярною в часи Козаччини та Речі Посполитої. Вона зустрічається в документах, листах, писаннях духовних осіб. Так називали територію Наддніпрянщини, розташованої обабіч Дніпра. Трохи згодом вона почала ширитись і на інші території, особливо на Лівобережжі.

У 17-18 столітті назва «Україна» набула більш вагомого політичного значення. Навіть Пилип Орлик, автор першої конституції (яка, до речі, називалась Бендерською на честь міста, де її було прийнято). В обох варіантах документу згадуються «Ucraina», «in Ucrainam», «на Украйні», «Кіев и иные украинскіе городы».

Незважаючи на популярність «України» у Європі, козацька держава надалі офіційно залишалась «Військом Запорозьким». Поділ тутешніх територій між Москвою та Польщею, а також знищення Гетьманщини, створило серйозні перепони для поширення нової назви. У цей час термін «Україна» знову почали використовувати у більш локальному значенні.

Тільки у 19 столітті, коли почали формуватися більш чіткі кордони українських земель, назва «Україна» почала все частіше вживатись у повсякденному житті її мешканців, викорінюючи інші назви. Таку тенденцію започаткувала інтелігенція, котрій вдалось витіснити етнонім «русини» і замінити його «українцями».

Офіційному її встановленню сприяло створення УНР, Української Гетьманської держави, ЗУНР.

Але в чому причина зміни назви тутешніх земель? Багато вчених та дослідників намагались зрозуміти, чому саме «Україна». Версій виникло кілька.

Згідно першої, назва пішла від «окраїни», пограничної території. Ця теорія набула чималого розповсюдження в радянські часи. Подейкують, що вона виникла під впливом польських та російських істориків. Як би там не було, ця версія заслуговує на існування і має аргументи в свою підтримку. Назва «Україна» вперше була застосована до Переяславських земель, які межували з половецьким степом, а тому і називалися окраїнними. Однак кажуть, так їх могли охрестити і за те, що вони відділились від Київської Русі в окреме князівство.

Інша теорія, більш поширена сьогодні, стверджує, що слово «Україна» походить від «країна», «земля». У Пересопницькому євангеліє, до речі, використовуються обидва значення цього терміну - і окраїна, і земля, територія.

Якщо розглядати цю версію, варто зазначити, що зв’язок між поняттями значно складніший. Назва утворилась в декілька етапів. Слово «край» у значенні відрізок був відомий ще древнім слов’янам. Кожне тутешнє плем’я мало свою територію, яка відділялась від інших природними кордонами: річками, лісами, болотами тощо. Відповідно «краєм» почали називати територію племені. До цього додався суфікс –іна, який вживався слов’янами для означення простору.  Поряд із цим, у тутешніх жителів існувало слово «окраїна», яке означало саме «порубіжні території племен». Різниця полягала у тому, україна – вся окрема територія племені, окраїна – тільки пограничні території. В німецькій мові, наприклад, існує слово Inland, яке буквально можна перекласти «Вкраїна» і яке означає «своя земля».

Зі зміною суспільних утворень, змінювались і їх назви. «Україною» почали називати територію феодальних князівств, а згодом і всю Київську Русь. Коли незалежні князівства почали від неї відділятись у 12 столітті, їх теж називали українами.
 

Трохи згодом так прозвали землі Наддніпрянщини, де збиралися козаки. Свідчення є і в українській народній творчості:

 «Ой по горах, по долинах,
  По козацьких українах
  Сив голубонько літає,
  Собі пароньки шукає».

Вважається, що зміна Русі на Україну була необхідною і стала протестом проти агресивної царської політики, яка мала за мету перетворити українську націю в російську. Подейкують, що саме тому Московська імперія присвоїла собі назву «Русь», перетворивши її з часом на Росію. Це мало сприяти втраті нашої самобутності. І коли стало зрозумілим, що українці і надалі намагаються бути самостійними і цю назву ніяк не викорениш, було вирішено її дискредитувати. Тому Україну почали трактувати як «окраїну Росії»

Існує ще одна версія, згідно якої назва «Україна» походить від слова «украяти». Відповідно Україна – «шматок землі, украяний від цілого, який згодом став окремою країною».

Назва «Україна» пройшла чималий шлях до офіційного визнання 1991 року, коли було проголошено її незалежність. І хоча походження терміну справді давнє, більшість шовіністів можуть не погодитись з цим, опираючись на те, що її довгий час не хотіли визнати офіційною.

І все ж, якої теорії притримуватись, вирішувати вам ;)